ТЕМА. Внесок українців
у перемогу над фашизмом
у Другій світовій війні
(Урок-реквієм)
Підготувала вчитель історії та правознавства:
Коротка Ірина
Віталіївна
Тема.
Внесок українців у перемогу над фашизмом у Другій світовій війні.
УРОК-РЕКВІЄМ
«Пам’ятаємо. Перемагаємо. 1939-1945рр»
Мета:
• висвітлити для широкого учнівського
загалу "ціну" війни – реальні людські та матеріальні втрати України в
результаті Другої світової війни;
• наголосити на внеску України в перемогу антигітлерівської
коаліції над нацистською Німеччиною та її союзниками;
• звернути увагу на участь українців у
арміях та військових формувань інших країн;
• сприяти формуванню кожного учня як особистості, яка усвідомлює свою
належність до українського народу, сприймає війну як складний
суспільно-політичний процес, протистояння між країнами, народами, поглядами,
але завжди – як лихо, як руйнівний процес, що дорого коштує кожному громадянину
й руйнує економіку, культури держав та долі звичайних людей.
Тип проекту.
Творчий, груповий, короткостроковий, соціальний
Форма вираження проекту.
Урок-реквієм.
Ключове
питання. Чи можна шляхом гідного вшанування подвигу українського народу, його
визначного внеску у перемогу антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні
консолідувати суспільство навколо ідеї захисту України?
Вступ
Блок І
- Участь українців у арміях та військових
формуваннях інших країн
-
внесок радянських партизан та воїнів УПА у розгром нацизму
-
доля солдатських матерів
Блок ІІ
-
Українці в Червоній армії
-
Ціна перемоги
Блок ІІІ
-
Пам'ять робить нас не переможними.
Обладнання.
Мультимедійний екран, відео - та фотоматеріали, тематичні пісні, плакати.
Вступне слово вчителя
Майже через
70 років після закінчення Другої світової війни російська пропаганда всіляко
применшує внесок інших союзних республік у перемогу над нацизмом. Лаври
переможців визнаються виключно за росіянами. Українці в російській пропаганді
фігурують виключно як «колабораціоністи» і «пособники нацистів». Але чи так це?
Чинником, що
визначив місце і роль українців у Другій світовій, стала відсутність у нас
власної держави. Україну та українців всі учасники війни розглядали виключно як
ресурс (людський, матеріальний, політичний), який можна використати у
протистоянні. Як результат — наша земля стала однією з головних арен світового
бойовища, наші земляки — вояками практично всіх армій.
Отже, слід
наголосити на значному внеску українців у розгром нацизму і згадати як про
солдат Радянської армії (понад 6 млн.) та вояків УПА (понад 100 тис.), так і
про тих українців і вихідців з України, які перебували у військових з’єднаннях
інших держав: Польщі (120 тис. у 1939 р.), США (до 80 тис. у 1945 р.), Канади
(до 45 тис. у 1945 р.), Франції (до 5 тис. у 1940 році).
Це чоловіки та
жінки, які походили з різних куточків України та світу; воювали у регулярних
арміях та були партизанами; служили як у допоміжних формуваннях, так і на
передовій; пройшли всю війну або героїчно загинули в боротьбі. Майже всі
дістали високі відзнаки країн, за які вони воювали.
Серед них — Герой Радянського Союзу, лицар
Золотого хреста бойової заслуги УПА, нагороджений Медаллю Пошани армії США,
лицар Військового Хреста Франції та українка, відзначена Медаллю Британської
Імперії. Історія кожного з них — це історія мужності й самопосвяти в ім’я
спільної перемоги над агресором.
Канадського льотчика українського походження
Пітера Дмитрука нацисти збили в небі над Францією. Та він врятувався і
долучився до французького руху опору, в
лавах якого й загинув, та при цьому врятував мешканців містечка
Ле-Мартр-де-Вейр від репресій. Нагороджений Військовим Хрестом Франції та
канадською відзнакою “Будівничі Нації”.
Виступ учнів 11 класу.
1.Іван Кожедуб —
найрезультативніший льотчик-винищувач Союзників, який здобув 64 повітряні
перемоги й звання тричі Героя Радянського Союзу , Маршал авіації.
2.Уродженка
Чернігівщини Галина Кузьменко, псевдо «Надя», рано залишилася сиротою. Мати
померла під час Голодомору, батько загинув у сталінських таборах. Перед
німецькою окупацією мешкала на Донеччині. Під час війни приєдналася до підпілля
ОУН, згодом вступила в УПА, була кулеметницею і пропагандисткою. Після вигнання
німецьких окупантів продовжила боротьбу проти радянської влади, потрапила в
полон. Пройшла тортури і ГУЛАГ.
3Американський
солдат українського походження Ніколас Міньо воював у 1-й бронетанковій дивізії
Армії США. 28 квітня 1943 р. рядовий Міньо самотужки кинувся в багнетну атаку
на кулеметну позицію, яка зупинила наступ його роти. Знищивши біля 10 ворожих
солдатів, він підняв у наступ весь свій підрозділ, але дістав смертельне
поранення. Нагороджений найвищими відзнаками США: Медаллю Пошани армії США,
медаллю Бронзова Зірка, медаллю Пурпурове серце та іншими.
4.Уродженець
Києва Михайло Опаренко зустрів Другу світову одним із перших: у складі 216
бомбардувальної ескадрильї Війська Польського. Після розгрому Польщі військами
Гітлера і Сталіна евакуювався у Францію, а згодом Велику Британію, де продовжив
службу. Нагороджений польськими, британськими та французькими хрестами й
медалями.
5.Ніколас Орешко
був старшим сержантом Армії США. За героїзм у боях на території Німеччини
дістав найвищі відзнаки США: Медаль Пошани армії США, медаль Бронзова Зірка,
Пурпурове серце та інші.
6.Уродженець
Львівщини Петро Федун під час Другої світової війни боровся в лавах двох армій.
Спершу як лейтенант Червоної армії воював проти німецьких окупантів і потрапив
у полон. Після звільнення з полону приєднався до підпілля ОУН, згодом вступив
до УПА, де став видатним ідеологом і публіцистом українського визвольного руху.
Головна команда УПА нагородила Федуна Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1 класу і
Золотим хрестом заслуги - найвищими відзнаками УПА.
1.Лейтенант
Червоної армії Василь Порик був родом із Вінничини. Потрапив у полон, опинився
у таборі для військовополонених у Франції, звідки втік до французьких
партизанів. Очолив власний загін. В одному з боїв схоплений і розстріляний
нацистами. Герой Радянського Союзу і Національний герой Франції
2.Льотчик-винищувач
Амет-Хан Султан збив 30 літаків противника особисто і ще 19 у групових боях.
Став двічі Героєм Радянського Союзу. Не боявся відкрито називати себе кримським
татарином. 2012-го режисер Ахтем Сеїтаблаєв зняв на основі його біографії фільм про депортацію кримських татар “Хайтарма”.
3.Канадка
українського походження Анна Храплива була одною з перших українок, які пішли
добровольцями до Канадського жіночого армійського корпусу. Служила у Великій
Британії та в Британській зоні окупації Німеччини. Відзначена Медаллю Британської
Імперії.
4.Олексі́й
Бе́рест — виходець із Сумщини лейтенант Червоної Армії першим встановив, разом
з М. Єгоровим та М. Кантарією, Прапор Перемоги на даху німецького Рейхстагу о
21.50 30 квітня 1945р. У 1946 усім учасникам Берлінської операції присвоєно
звання Героя Радянського Союзу.Прізвища українця Береста
серед них не було. Тільки у 2005 році
Указом Президента України Олексію Бересту посмертно присвоєно звання
Героя України з присвоєнням ордена Золотої Зірки.
5.Акт про
беззастережну капітуляцію Японії 2
вересня 1945 року від імені радянського Верховного Головнокомандування підписав
українець генерал-лейтенанта Кузьма Дерев'янко.
Кілька днів після атомного бомбардування міст Хіросіма та Нагасакі
генерал відвідав радіоактивну місцевість та склав детальний звіт з фотографіями.
7 травня 2007р. Президент України підписав Указ про присвоєння Кузьмі
Дерев'янку посмертно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка»
за мужність.
Доповідь вчителя про
партизани УПА
Терор проти мирного
населення, знищення військовослужбовців, економічна експлуатація та безправ’я
викликали ненависть населення до загарбників. Сотні тисяч українців взяли
участь в опорі нацистському окупаційному режиму, вливаючись у польську,
радянську та націоналістичну течії руху Опору.
Радянський рух Опору
організували розвідувальні служби СРСР та комуністична партія. Загони червоних
партизанів формувалися з емісарів радянського командування, місцевих мешканців
та військовослужбовців радянської армії, які уникнули полону. Керівництво і
забезпечення зброєю червоних партизанів здійснювалося з Москви. Партизанські
загони об’єднувались у великі з’єднання, які проводили глибокі рейди німецькими
тилами. Червоні партизани боролися проти окупаційної адміністрації та військ,
здійснювали диверсії на комунікаціях, вели розвідувальну діяльність.
Часом НКВС свідомо
стримувало партизанську активність на теренах України, побоюючись переростання
її також в антирадянський визвольний рух.
«Великий вклад у
перемогу над Німеччиною внесли й Ви, Українські Повстанці. Ви не допускали, щоб
німець вільно господарював на українській землі і вповні її використовував для
своїх загарбницьких цілей. Ви не дозволили йому грабувати українського села, не
допускали до вивозу в Німеччину. Ваша караюча рука гідно відплачувала за
розстріли і палення сіл...»
Такими словами у травні
1945 р. визначив роль своїх побратимів у розгромі Третього Райху Головний
командир УПА Роман Шухевич.
Єдиним справді
українським суб’єктом у роки Другої світової війни був український визвольний
рух. Ядром якого протягом усього часу була Організація українських
націоналістів, завданням якої було напрацювання та пропаганда політичної
платформи руху. Сама Українська повстанська армія, як військове крило руху, хоч
і була підпільною армією, проте мала цілу низку рис, притаманних регулярному,
тобто була справжньою армією українського народу. «Радянська влада чудово знала
про сутність боротьби УПА, але продовжувала використовувати тезу про нібито
співпрацю українців із нацистами. Цікаво, що німці, в свою чергу, намагалися
зобразити боротьбу українських націоналістів як «спецоперацію Кремля».
У результаті бойових
дій на українських землях, жорстокої окупаційної політики німецького та
радянського режимів, рух, який спочатку налічував кількасот інтелектуалів і
бойовиків, переріс у загальнонаціональний, у якому взяли участь сотні тисяч
українців. В донесеннях німецької розвідки зазначається, що, «крім руху ОУН
Бандери, в Україні немає жодної організації опору, яка була б у змозі становити
серйозну небезпеку для Німеччини».
Пісня «Ой у лісі на
полянці»
Вчитель
. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і
братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті
У війни жіноче
обличчя... Адже скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах
поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в
тилу ворога.
А скільки їх було в лавах
УПА. Вони ходили в розвідку, лікували поранених, забезпечували зв’язок з
Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.
Матері, сестри, кохані
чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно
кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і
десятиліть від того часу, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не
принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з
фашистськими загарбниками.
Учні. Жіноча частина
нашого народу разом з чоловіками, дітьми та людьми похилого віку винесла на
своїх плечах всі тяготи Великої війни. Жінки вписали в літопис війни чимало
славних сторінок.
Жінки були на лінії фронту: медиками, льотчицями, снайперами, зв'язковими,
розвідницями, водіями, топографами, репортерами, навіть танкістками,
артилеристами і служили в піхоті. Жінки активно брали участь у підпіллі, у
партизанському русі.
Жінки взяли на себе безліч «чисто чоловічих» спеціальностей в тилу, так як
чоловіки пішли на війну, і хтось повинен був стати за верстат, сісти за кермо
трактора, стати обхідником залізниць, освоїти професію металурга і т. д.
- Уже перші звістки про віроломний напад Німеччини на СРСР викликали у жінок
безмежний гнів і пекучу ненависть до ворогів. На зборах і мітингах, які
проходили по всій країні вони заявляли про свою готовність стати на захист
своєї Батьківщини. Жінки і дівчата йшли в партійні і комсомольські організації,
у військові комісаріати і там наполегливо домагалися відправки на фронт. Серед
добровольців, які подали заяви про відправку в діючу армію, до 50% клопотань
було від жінок.
- За перший тиждень війни заяви про відправку на фронт надійшли від 20 тис.
москвичок, і через три місяці зарахування до лав захисників Батьківщини
домоглися 8360 жінок і дівчат Москви. У числі ленінградських комсомольців, які
подали в перші дні війни заяви з проханням відправити у діючу армію, 27 тис.
заяв було від дівчат. Відправки на фронт домоглися більше 5 тис. дівчат
Московського району Ленінграда. 2 тис. з них стали бійцями Ленінградського
фронту і самовіддано боролися на підступах до рідного міста.
- Створений 30 червня 1941 року Державний комітет оборони (ДКО) прийняв ряд
постанов про мобілізацію жінок для несення служби у військах ППО, зв'язку,
внутрішньої охорони, на військово-автомобільних дорогах ... Було проведено
кілька комсомольських мобілізацій, зокрема мобілізації комсомолок у
Військово-Морський Флот, у Військово-Повітряні Сили і війська зв'язку.
- У липні 1941 року понад 4 тисяч жінок Краснодарського краю звернулися з
проханням послати їх в діючу армію. У перші дні війни добровольцями пішли 4000
жінок Івановської області. За комсомольськими путівками стали червоноармійцями
близько 4 тисяч дівчат з Читинської області, понад 10 тисяч з Карагандинської.
- На фронті в різні періоди билося від 600 000 до 1 мільйона жінок, 80 тисяч з
них були радянськими офіцерами.
- Центральна жіноча школа снайперської підготовки дала фронту 1061 снайпера і
407 інструкторів снайперської справи. Випускниці школи знищили у війну понад
11280 ворожих солдатів і офіцерів.
- Рязанському піхотному училищу в кінці 1942 року був даний наказ - підготувати
з жінок-добровольців близько 1500 офіцерів. До січня 1943-го в училище прибуло
понад 2 тисячі жінок.
- Вперше в історії в роки Вітчизняної
війни в Збройних Силах нашої країни з'явилися жіночі бойові формування. З
жінок-добровольців було сформовано 3 авіаційних полки: 46-й гвардійський нічний
бомбардувальний, 125-й гвардійський бомбардувальний, 586-й винищувальний полк
ППО; Окрема жіноча добровольча стрілецька бригада, Окремий жіночий запасний
стрілецький полк, Центральна жіноча школа снайперів, Окрема жіноча рота
моряків.
- Перебуваючи під Москвою, 1-й окремий жіночий запасний полк також готував
кадри автомобілістів і снайперів, кулеметників і молодших командирів стройових
підрозділів. В особовому складі значилося 2899 жінок.
- Деякі жінки були й командирами. Можна назвати Героя Радянського Союзу
Валентину Гризодубову, яка протягом всієї війни командувала 101-м авіаційним
полком далекої дії, де служили чоловіки. Вона сама зробила близько двохсот
бойових вильотів, доставляючи партизанам зброю, вибухівку, продовольство і
вивозячи поранених.
- Начальником відділу боєприпасів управління артилерії армії Війська Польського
була інженер-полковник Антоніна Приставки. Закінчила вона війну під Берліном.
Серед її нагород ордена: "Відродження Польщі" IV класу, "Хрест
Грюнвальда" III класу, "Золотий Хрест Заслуги" та інші.
- У першому військовому 1941 сільськогосподарською працею, головним чином в
колгоспах, було зайнято 19 млн. жінок. Це означає, що майже всі тяготи по
забезпеченню харчуванням армії і країни падали на їхні плечі, на їх трудові
руки.
- У промисловості було зайнято 5 млн. жінок, причому багатьом з них були
довірені і командні пости - директорів, начальників цехів, майстрів.
- Культура, освіта, охорона здоров'я стали предметом турботи, головним чином,
жінок.
- Дев'яносто п'ять жінок в нашій країні мають високе звання Героїв Радянського
Союзу. Серед них і наші космонавти.
- Саме численне представництво учасниць Великої Вітчизняної війни серед інших
спеціальностей складали жінки-медики.
- Із загальної кількості лікарів, яких у діючій армії налічувалося близько 700
000, жінок було 42%, а серед хірургів - 43,4%.
- Середніх і молодших медичних працівників на фронтах служило більше 2
мільйонів чоловік. Жінки (фельдшери, сестри, санінструктори) становили
більшість - понад 80 %.
- У воєнні роки була створена струнка система медико-санітарного обслуговування
армії. Існувала так звана доктрина військово-польової медицини. На всіх етапах
евакуації поранених - від роти (батальйону) до госпіталів глибокого тилу -
самовіддано несли благородну місію милосердя медики-жінки.
- Славні патріотки служили у всіх родах військ - в авіації і морської піхоти,
на бойових кораблях Чорноморського флоту, Північного флоту, Каспійської і
Дніпровської флотилії, в плавучих військово-морських госпіталях і санітарних
поїздах. Разом з кіннотниками вони йшли в глибокі рейди по тилах ворога, були в
партизанських загонах. З піхотою дійшли до Берліна. І всюди медички надавали
спеціалізовану допомогу постраждалим в боях.
- Підраховано, що дівчата-санінструктори стрілецьких рот, медсанбатів,
артилерійських батарей допомогли сімдесяти відсоткам поранених бійців
повернутися в лад.
- За особливу мужність і героїзм 15 жінок-медиків удостоєні звання Героя
Радянського Союзу.
- Про подвиг жінок - військових медиків нагадує скульптурний пам'ятник в
Калузі. У сквері на вулиці Кірова на високому п'єдесталі підноситься на весь
зріст фронтова медична сестра в плащ-наметі, з санітарною сумкою через плече.
Місто Калуга в роки війни було осередком численних госпіталів, які вилікували і
повернули в стрій десятки тисяч бійців і командирів. Тому-то й спорудили в
святому місці монумент, у якого завжди квіти.
Історія ще не знала такої масової
участі жінок у збройній боротьбі за Батьківщину, яку показали радянські жінки в
роки Великої Вітчизняної війни. Домігшись зарахування в ряди воїнів Армії,
жінки та дівчата оволоділи майже усіма військовими спеціальностями і разом зі
своїми чоловіками, батьками і братами несли військову службу у всіх родах
військ Радянських Збройних Сил.
Фонова музика
Автор.
Благословляла мати сина,
А синові -
сімнадцять літ...
Іти на бій за
Батьківщину -
Був материнський
заповіт.
Сховала сльози
на прощання,
Щоб не пекли
його вони...
І син пішов...
Лишив чекання,
Лишив свої
хлопчачі сни.
...Минули бурі
стоголосі.
Є і медалі, й
ордени...
А рана та ще ниє
й досі
Далеким стогоном
війни.
Старенька мати
йде до свого...
Гранітні плити
плачуть під ногами,
Стукоче серце в
грудях, ниє спина.
Мати. Синочку,
рідний, йди в обійми мами.
Я пригорну до
тебе свої руки,
Зацілую рідні -
рідні оченята...
Як важко було у
часи розлуки
Без тебе жити і
без твого тата.
Автор.
Тече сльоза і падає на плити.
Із стели очі
дивляться хлоп'ячі.
Їм тільки жити,
жити і творити.
Вони ж навік залишаться
дитячі.
Стоїть старенька
й плаче, ні ридає..
Перед очима в
неї похоронка
І бій, що котрий
день вже не згасає,
І у землі пекуча
та воронка.
Мати.
Синочку, рідний, чуєш, як курличуть
У синім небі
сумно журавлі?
Вони ж тебе до
себе, сину, кличуть,
А ти лежиш в
холодній цій землі.
Голос сина. Я чую, мамо, чую, як співають
Мені над
Україною пісні,
Ти не журись, я
крила розпростаю
І прилечу до
тебе уві сні.
Автор. А
річка шуміла невпинно,
І тихо шуміла
трава,
І тільки
червонії маки
Тремтіли, неначе
дива.
А мати стоїть на
колінах,
І пальці
торкають граніт,
І поруч моя
Україна
В скорботі із
нею стоїть.
Пісня. «Мальви»
Вчитель про участь українців у Червоній армії
За деякими
підрахунками, український народ дав до лав Червоної армії дав 6 мільйонів
бійців, кожен другий з них загинув, а кожен другий з тих, хто залишився живим,
став калікою.
Слід
наголосити, що чимало українців було в командуванні Червоної армії,
зокрема Григорій Кулик, Семен Тимошенко, Черняховський, Ворошилов, Будьонний.
Непрості часи.
Наше покоління вперше зіткнулось з реаліями війни. Але ж у нас і непроста
історія. Пропонуємо переглянути відеоролик, щоб ви надихнулися силою предків,
які пройшли значно важчі етапи: війни, голодомори, концентраційні табори. Вони
пережили це гідно. Тепер наш час показати силу волі і рішучість. Наша черга
захищати країну
Фільм про втрати на
війні.
Фонова музика
Сьогодні, коли
Україна потопає в сльозах від горя, з болем у серці говоримо: «Ми не тільки не
хочемо війни, а просимо Бога зробити так, щоб вона нарешті закінчилася. Ми
віримо в це!»
72 роки минуло з часів жорстокої війни, але рани
кровоточать і досі, зберігаючи подвиги батьків і дідів. Багатьом із них, на
жаль, не судилося повернутися живими. Вони полягли навіки.
Роки…Скільки б
їх не минуло, не зітруться імена тих, хто не повернувся з війни. Схилимо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав
своє життя, увійшовши в безсмертя.
То ж маємо вшановувати
світлу пам'ять наших дідів, батьків, сестер і братів.
Але вшановувати не під фальшиво-цинічні
звуки фанфар, а в щирій молитві за
упокій їх душ та за долю України.
Пам'ять! Гірка
пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву.
Пам'ять! Що ти залишила? Сльози матерів? Сльози
наречених і молодих дружин та сирітство сотень дітей. що не долюбили своїх
хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?
Звуки метронома
Учень
1. Ой ти земленько
рахманна Українська, щедро вмивана сльозами, потом і кров’ю! Думалося-гадалося, що хоч тепер у ХХІ столітті ти
будеш заспокоєна страшними офірами попередніх поколінь, і чорні вишиванки
стануть щемкою легендою, вкритою серпанком минулого…
Учень
2. Чого ж ти, рідна,
розкриваєш нині свої цвинтарі-груди для цвіту нашого молодого? Невже, родючий
чорнозем подільській тобі так бракує сили народжувати зерно для хліба
весільного, а не поминального, що ти так бажаєш юначого білого тіла?
Батьківська вічно щедра землице, ти прийняла
сучасних воїнів безстрашних добровольців…
Земле, земле, стань хоч
їм, тим, душі котрих у небесах стали Ангелами-воїнами Світла у сонмі
Архистратига Михаїла.
Стань їм легкою, не будь каменем на їх
молодечі груди, а будь легким саваном…
Виходять хлопці
1 Знову здригнулась земля
Від вибухів, плачу й
прокльонів
Знову московська орда
Підлізла до наших
кордонів
2 Знову земля наша в горлі
Кісткою їм мабуть стала
Знову гартуємо зброю
Щоб стати на захист
держави
3 Знову стріляють, крадуть
Терзають наш край, нашу
мову
Знову нам брешуть і
ждуть
Що скориться їм весь
народ наш
4 Знову диявольська чернь
Хоче упитися кров’ю
Знову настав судний
день
Коли або смерть, або
воля
1 Єднаймося, встанем до лав
Козацького славного
війська
Не скорить нас жоден
пахан
Чи хан, чи московський
убивця
2 Ми вільний і сильний народ
Ми славного батька є
діти
Із нами є правда і Бог
Шевченка й Франка
заповіти
3 За Землю, що силу
дала
Ми станемо разом на
захист
За матір, і села й
міста
Дніпро і кремезні
Карпати
4 Гартуємо зброю і дух
Бо час не до слова, —
до діла
Допоки ще ворог не вщух
Ідемо у бій гордо й
сміло!
Слово
вчителя про війну на Донбасі
24 роки ми не знала
війни. Наш народ пишався тим що у буремні 90 – ті,Україні вдалося зберегти мир.
Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже
багатьох слів пов’язаних з війною,тепер же майже кожну родину так чи інакше
опалило полум’я військових дій. Багато страждань випало на долю нашого народу
за цей час, але він проявив свій незламний дух.
Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві
бої. Там вирішується доля і майбутнє
України. Весь народ об‘єднався проти
російського агресора. Сили АТО
намагаються протистояти терористам.
Вони мужні, сміливі, хоробрі. Це бійці, що зі зброєю в руках захищають крихкий
східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з
того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.
Фільм про АТО
